Верби – це ручаї весняні, І чомусь ми тривожні й сумні, Отже – свічка не згасла іще, І молитву творю гаряче, І цілую тебе я в плече. А цей колос ячмінний – поля, І заливистий клич журавля, Отже – зустрічі ждати мені, Доки блиснуть вечірні вогні. Ти згадаєш мене вдалині. Ці троянди – жахають мене. Це – волосся твоє вогняне? Це – звучання зрадливих імен? Це – душа у полоні в Кармен?
|