|
На небі – празелень, і місяця осколок, І вітерець весни, і раннє сяйво зір, І лід останній гострий, наче вістря голок... Збентежена душа у сонний входить вир. Що осяйніш за місяць, що вільніш за птаха? Про себе знай, не звірся друзям і на мить: В останнім поверсі, там, під склепінням даху, Вікно не тільки від зорі горить...
|