Земна душа холоне знов,
Грудьми хурдечу зустрічаю
І на безлюдді зберігаю
Самотню до людей любов.

Та за любов’ю – зріє гнів,
Росте презирство і бажання
Читать в очах мужів і дів
Печать зневаги чи обрання.

Нехай кричать: Усе дарма!
Вернись у затишок, поете!

Ні! Краще згинути в заметах!
Спокою, затишку – нема.
Петро Іванов?