Земна душа холоне знов, Грудьми хурдечу зустрічаю І на безлюдді зберігаю Самотню до людей любов. Та за любов’ю – зріє гнів, Росте презирство і бажання Читать в очах мужів і дів Печать зневаги чи обрання. Нехай кричать: Усе дарма! Вернись у затишок, поете! Ні! Краще згинути в заметах! Спокою, затишку – нема.
|