|
Коли зустрівся я тобі, Нездужала душа іржава. Я, сестро, дякую судьбі, Мені здалося: світ – Варшава! Я був «поетом» серед дня, А серед ночі (привид волі!), – На Віслі – чорна маячня... Нудьга, і холоднеча, й болі! Коли б у пам’яті моїй Я витравити мав би право Клубок нудьги і смутку твій, Похмура, скублена Варшаво! Ти ж, сестро, мовила мені, Вся – хвилювання і тривога, Про те, що світ – оселя бога, Про холоди і про вогні.
|