|
Так. Шал років цих відійшов. Мужик масною борозною Побрів за плугом. Наді мною Дзвенять весняні крила знов. І страшно, й легко, і безмовно; Весна нашіптує: злети... І я цілую молитовно Незримий шлейф її фати. І серце б’ється навіжене, І надто молодіє кров, Коли за хмаркою на мене Як вперш, просвічує любов... Забудь життя страшну облуду, Рвонись крилом з тугих тенет... Ні, я ніколи не забуду! Ні, я не сам справляв бенкет!
|