О, як сміялись ви над нами,
Як ненавиділи ви нас
За те, гцо тихими словами
Ми викрили нещадно вас!

А ми – поети. І донині
Про вас, за вами тужим знов,
Священну бережем любов,
Свої обітниці незмінні.

Як і раніш, простий наш храм,
На стінах строки ми читаєм...
Тож смійтесь, і не вірте нам,
Коли у віршах запевняєм,

Що світло в надрах небуття,
Пісні підземних водоспадів...
Та пам’ятайте – Тютчев радив:
Мовчи, заховуй від життя
І мрії, і свої чуття!
Петро Іванов?