О, як сміялись ви над нами, Як ненавиділи ви нас За те, гцо тихими словами Ми викрили нещадно вас! А ми – поети. І донині Про вас, за вами тужим знов, Священну бережем любов, Свої обітниці незмінні. Як і раніш, простий наш храм, На стінах строки ми читаєм... Тож смійтесь, і не вірте нам, Коли у віршах запевняєм, Що світло в надрах небуття, Пісні підземних водоспадів... Та пам’ятайте – Тютчев радив: Мовчи, заховуй від життя І мрії, і свої чуття!
|