|
У хворій і гіркій неволі І день не в день, і рік не в рік. Коли ж уродить жито в полі, Знедолений зітхне мужик? Щоліта, як би не велося, Гнучись і зводячись нараз, Всю ніч шепочеться колосся: Пора цвітіння почалась. Народ – вінець земного цвіту, Краса і радість всім ланам, – Благословенне боже літо Нарешті усміхнеться й нам.
|