|
Припав я вухом до землі. Я муки криком не порушу. Ти стогоном охриплим душу Безсмертну мориш уві млі! Гей, спалахни, промінням бий! Гей, підніми свій вірний молот – Хай блискавки живі розколють Цей морок, як смола, густий! Ти, кроте, риєш ніч і день! Я чую твій натужний голос... Не зволікай: хирлявий колос Під їх сокирою впаде. Як зерна, люту землю рий, Виходь на світло! Слухай слово: Їх перемога випадкова, За нею – присмерк гробовий. Ту новизну лелій, ховай: Пролинуть весни – і над нею, Полита кровію твоєю, Ще визріє любов нова.
|