Ти загибель віщуєш у світі. В потаємних мотивах твоїх Є прокляття святих заповітів, Є зневага до щастя у них. І така є заманлива сила, Що повірив я в ті голоси, Ніби янголів ти спокусила, Звівши чаром лихої краси... І коли ти глумишся із віри, Над тобою горить, мов огні, Неяскравий, пурпурово-сірий Німб, іздавна вже знаний мені. Зла чи добра? Гадати не буду, Але знаю: ти вся – не відсіль. Хай для інших – ти Муза і чудо, А для мене – пекельний ти біль. Я не знаю, чому на світанку, В час, коли уже геть знемагав, Я побачив твій лик наостанку І не вмер, а розради благав? Прагнув я ворожнечі між нами, Ти ж даруєш з води і роси Луг з квітками і твердь із зірками – Все прокляття своєї краси. І підступніш північної ночі, Золотого аї похмільніш І циганського шалу коротші Твої ласки лихі, наче ніж. Є розрада фатальна для мене У зневазі одвічних святинь, Насолода для серця шалена – Оця пристрасть гірка, мов полин.
|