Ти загибель віщуєш у світі.
В потаємних мотивах твоїх
Є прокляття святих заповітів,
Є зневага до щастя у них.

І така є заманлива сила,
Що повірив я в ті голоси,
Ніби янголів ти спокусила,
Звівши чаром лихої краси...

І коли ти глумишся із віри,
Над тобою горить, мов огні,
Неяскравий, пурпурово-сірий
Німб, іздавна вже знаний мені.

Зла чи добра? Гадати не буду,
Але знаю: ти вся – не відсіль.
Хай для інших – ти Муза і чудо,
А для мене – пекельний ти біль.

Я не знаю, чому на світанку,
В час, коли уже геть знемагав,
Я побачив твій лик наостанку
І не вмер, а розради благав?

Прагнув я ворожнечі між нами,
Ти ж даруєш з води і роси
Луг з квітками і твердь із зірками –
Все прокляття своєї краси.

І підступніш північної ночі,
Золотого аї похмільніш
І циганського шалу коротші
Твої ласки лихі, наче ніж.

Є розрада фатальна для мене
У зневазі одвічних святинь,
Насолода для серця шалена –
Оця пристрасть гірка, мов полин.
Іван Драч?