|
Наближається звук. І, покірна щемливому звуку, – Знов душа молода. І до вуст притуляю вві сні твою давнішню руку... Самота. Сниться: от я – закоханий знову хлопчина, І байрак, і бур’ян. В бур’яні – кущ колючий шипшини І вечірній туман. Та крізь квіти, і листя, і гілля колюче, я знаю, Дім старий гляне в серце моє, Знову небо загляне, рожеве від краю до краю, І віконце твоє. Голос – твій, Я життя і біду незбагненному звуку – Все й назавжди віддам. І до вуст твою давнішню трепетну руку Притулю – вірний снам.
|