|
Ніч. Тяжка завіса біля входу. За нічним вікном – туман. Що тепер твоя занедбана свобода, Темноокий Дон Жуан. Дім мовчить, похмурий, мов руїна. Слуги сплять, і паж зомлів. З милої далекої країни Долинає крик півнів. Не для зрадника – блаженства звуки. Б’є годинник навісний. Донна Анна спить, і сплять на серці руки – Донна Анна бачить сни. Чий немилосердний лик відбили Злякані свічада на стіні? Анно, чи солодкий сон в могилі? Чи п’янять видіння неземні? Так, життя – безумне і шалене. Доле, доле зла, виходь на бій! І співає сурма кришталева У пітьмі зимовій крижаній. І летить – вогнями ніч лякає Темний, тихий, мов сова, мотор. І важкими кроками вступає, В дім вступає, – Командор. Скрикнули від жаху темні двері. Голос входить в серце, ніби ніж: «Ти мене покликав на вечерю. Я прийшов. Чому тремтиш?» О, тортури! Відповідь – мовчання. Ти ніхто – чужій жоні. У алькові кублиться світання. Слуги сплять. Чи неживі? На світанку зимно і туманно. І конає квола ніч. Діво Світла! Де ти, донна Анно Анно, Анно! Ох, не клич! Лиш годинник – ворог сподівання – Крізь туман віщує і кричить: «Донна Анна встане в мить останню. У твою останню встане мить!»
|