В.О.Зоргенфрею Спущена запона біля входу. За нічним вікном – туман. Що тепер твоя обридлива свобода, Коли страх ти звідав, Дон-Жуан? В пишній спальні – ніч і холодина, Дім оглух і занімів. З незнайомої, блаженної країни Долинає півня спів. Що зрадливцеві блаженства звуки? Настає життя остання мить. Донна Анна спить, хрестом на серці руки, Донна Анна небом снить... Чий жорстокий обрис повторили Дзеркала при самім дні? Анно, Анно, солодко в могилі Бачити видіння неземні? А життя бездонне й легковажне! Фатуме старий, виходь на бій! Відповідь – закоханий, звитяжний Спів ріжка у пітьмі сніговій... Бризнувши вогнями в ніч туманну, Тихо, мов сова, летить мотор, Кроками важкими невблаганно В дім вступає Командор... Крізь відчинені в хурдечу двері – Бій годинника із темноти, Бій гучний: «Ти кликав до вечері? Я прийшов. Готовий ти?..» Не озвавсь ніхто на запитання, Не озвався – тишина, Страшно в пишній спальні на світанні, Ніч бліда за гратами вікна. На світанні – холодно й туманно. На світанні – ніч страшна. Діво Світла! Де ти, Донно Анно? Анно, Анно! – Тишина. Тільки в грізнім вранішнім тумані Б’є годинник – вже в останній раз Донна Анна в смертний час твій встане, Анна встане в смертний час.
|