|
Завиє сніг – і знов мені На мить у пам’яті постане Той край, той берег вдалині... Та в’яне квіт, од снігу в’яне... І шелестять, як сухостій, Мої недуги старовинні... І ніч. І я іду по ній До прірви в сніжнім безгомінні. Ніч, ліс і сніг. Суха трава. І ноша спогадів проклята... І раптом – на галяві хата, І в лісі дівчинка співа.
|