|
Спочив із миром Теодоріх, І Дант не переборе сни, І там, де вирувало море, – Край винограду й тишини. В ласкаво-ніжнім, тихім зорі Дівчат равеннських – тінь весни. Тут поклик пристрасті не зрине, Благання – на вустах німій! Тобі незнаний і незримий, Як заздрю долі я твоїй, О Галло! – в пристрасті моїй Росте тривога незборима!
|