|
Уже над морем вечоріє І ти, як мрія в снах душі, І опівнічний вітер віє Крізь неласкаві комиші. Вогні на щоглах засвітили, У море вийшли кораблі, А ти, нічна, земна і мила, Вже відриваєш від землі. Ти вся – спокуса і омана, Вся – в тих вогнях, що в даль пішли, Вся – з прибережного туману, Уся – з вечірньої імли. Дозволь мені вогонь вітальний На узбережжі розвести. У пристрасті вінок фатальний Кохання квітку заплести... Що обіцяла – те здійснила: Переді мною – знову ти. Душі закоханій несила Солодку смерть перемогти.
|