|
Твоє лице таке знайоме, Немов зі мною ти шила. В гостях, на вулиці і вдома – Скрізь обрис дивного чола. Дзвенять твої за мною кроки, Хоч би куди зайшов – ти там. Хіба не ти щоніч глибоку За мною ходиш сам на сам? Чи ж ти не прослизаєш мимо, Лишень у двері зазирну, Така легка, мов аж незрима, Подібна баченому сну? За током, де хрести похилі, Хіба не ти в траві смутній Сиділа мовчки на могилі В хустині ситцевій своїй? Я наближався – ти чекала, Я підійшов – ти підвелась, Зійшла до річки, заспівала, Й церковні бані звідкілясь Озвалися вечірнім дзвоном... Я плакав, боязко чекав... Та із вечірнім передзвоном Твій милий голос затихав... Хустина мріє за рікою, Відлуння голос не знайшов... Та знаю тужно, що з тобою Ми десь зустрінемося знов.
|