1Сумуючи, тече ріка в далінь імливу, Вмиває береги. Над бідним глеєм жовтого обриву В степу стоять стоги. О Русь! Моя дружино! Наші болі Навік, на повсякчас. Стріла татарської старої волі Пробила нас. А наша путь в степах, в краях невтішних, В твоїй тужбі, о Русь! Але темнот нічних і зарубіжних Я не боюсь. Хай буде ніч. Освітимо вогнями Безмежну даль. Засяє прапор наш в степу над нами І шабель ханських сталь. І вічний бій! Нам спокій тільки сниться Крізь кров живу... Летить кобила, степова лошиця, І мне траву. Нема кінця! Мелькають версти, кручі... Не зупинить! На заході облиті кров’ю тучі, Обрій горить. Там кров горить! Із серця кров струмиться! Плач, серце, плач... Немає спокою! В степах лошиця Летить навскач! 5
І знов над полем Куликовим Зійшла і розплилася мла. І, ніби подмухом грозовим, Майбутній день заволокла. За тишиною днів заснулих, За млою, що лягає ниць, Не чути грому битв знебулих, Не видно грізних блискавиць. Та впізнаю тебе, начало Високих, непокірних днів! Над вражим станом, як бувало, І сурми лебедів, і спів. Не може мужнє серце спати, Недаром хмари знов зійшлись. Важкі, як перед боєм, лати, Тепер твій час настав. – Молись!
|