1Ріка розкинулась – лінива, тихоплинна – І миє береги Над урвищем, де в’язне жовта глина, В степу сумні стоги. – Русь моя! Жоно моя! До болю Нам довга путь ясна. Вона – стріла татарська давня – долю Нам протина. Так, наша путь – в степу, в безкраїм неспокої, В твоїй журбі, о Русь. – навіть мли – нічної та чужої – Я не боюсь. Хай ніч. Ми домчимо. І промінь бризне Вогнями в даль. В степнім диму святе знамено зблисне І шабель ханських сталь. І вічний бій! Нам спокій тільки сниться... В крові, в пилу Мчить степова, шалена кобилиця, Мне ковилу... Нема кінця! Мигочуть версти, кручі... Спинися! Стій! А там, а там – купає захід тучі В крові рудій. В крові рудій! Із серця крові литься! Плач, серце, плач... Де ж супокій! Шалена кобилиця Жене навскач!
|