|
В глибоких сутінках собору Я прочитала свиток твій: Твій голос – тільки стогін з хору, Протяжний стогін і глухий. І випробовувать потрібно: Багато їх, шукай мене, Та неповторний погляд видно, Не згасне полум*я ніде. І ось тобі отвітний свиток На тому ж місці, на стіні, За те, що ти тортур взнав виток Шляхом дарованим мені. Хто я, ти довго ще не взнаєш, Вночі ти очі не зімкнеш, Ти, може, весь, як віск, розтанеш, І мертвим, може, ти впадеш. І стогін твій, і твої муки, Твоя печаль – то, що до них? Ти – тільки лиш видіння смуток Світів далеких і глухих. Дивись, чи гідний ти багато? Дивись, жалкий ти і слабкий, Безвісний боягуз на святі, Війни ти підлий раб, чужий. Якщо ж оцим далеким ехом До мене дійде подих твій «люблю», Я громовим холодним сміхом Тебе, як батогом, спалю!
|