|
В глибоких сутінках собору Я твій перечитав сувій: Твій голос – тільки стогін з хору, Протяглий стогін і глухий. Тебе на спит візьму: без ліку Вас, хто шукає день по дню Мого і погляду, і лику, І невгасимого вогню. Ось мій тобі на цім же мурі Сувій одвітний в темноті За те, що ти страшних тортурів Зазнав до мене на путі. Хто я – узнаєш ти не скоро, Очей ночами не зімкнеш, Мов віск, розтанеш, десь, у горі І смертю, може, ти помреш. Твої страждання, і боління, І туга – що мені до них! Ти – лиш розпливчасте видіння Світів далеких і глухих. Чи вартий ти чого, сіромо? Дивись – ти немощен і слаб, Лякливий воїн невідомий, Ледачий і лукавий раб. І як дійде відлунням тихим До мене голос твій – «люблю», – Тебе грімким холодним сміхом Я, мов нагаєм, обпалю.
|