|
Коли почервоніє гроння На горобинових гілках, – Коли вжене мені в долоню Байдужий кат останній цвях, – І, над річок свинцевим плином, У сірій мряці, в самоті, Перед обличчям батьківщини Я захитаюсь на хресті, – Тоді – просторо і далеко Крізь сльози бачиться мені: По гладі річки плине легко Христос до мене у човні. В його очах – такі ж надії, Те саме руб’я на плечах. І сумно з одягу видніє Рука, яку поранив цвях. Христосе! Край мій – туги повен! І вже нестерпна самота! Коли ж, коли твій світлий човен Пристане до мого хреста?
|