|
Ти відійшла, і я в пустині В піску гарячому поник. Та слова гордого віднині Не може вимовить язик. Не жаль минувшини всієї, Твою збагнув я висоту: Мені ти рідна Галілея, Як невоскреслому Христу. Хай інший хтось тебе кохає, Неславу множачи нову: Отак і Син Людський не знає, Де прихилить йому главу.
|