|
Знов, зблиснувши у чаші винній, В моєму серці сієш страх, Що крився в усмішці невинній, У важкозміїстих косах. Я звалений в потоках темних, Вдихаю знов, хоча й не зву, Про поцілунки сон даремний, Круг тебе хугу снігову. Але предивний сміх твій лине, – Зміїшся в чаші золотій. І вже над хутром соболиним Гуляє синій вітровій. Як, у живі вдивившись води, Себе не вгледіти в вінку? Твої цілунки і твій подих Хіба не зринуть в пам’ятку?
|