|
Сергієві Городецькому
Ти на лижах прибігла, всміхнулась мені І веселій, промінній весні! В бідній, темній хатинці своїй стільки днів Між каміння я жив, без вогнів. Та веселий, зелений твій зір лиш сяйнув – Я сокирою добре махнув! Я сміюсь і рубаю столітню сосну, Наречену стрічаю – весну! Світла хато нова, Хай сосна не хова Вже від тебе склепіння ясне! Все це небо – твоє! Все це небо – моє! Адже гордим прозвали мене! В лісі жив, як вві сні, І молився сосні, Що шатро дарувала мені. Ти – це світло без тьми, Ти змела сон зими, Забриніли весняні пісні! Чуєш дзвін на весь бір? Бачиш радісний зір, Що шукає тебе з давніх пір? Чуєш пісню мою? Спраглим поглядом п’ю І весну я, і Сольвейг мою! Розгойдалися стовбури в темну блакить, Бо сокира моя вже не спить! Голос твій – він дзвінкіший за співи сосни! Сольвейг! Пісне зелена весни!
|