|
Вони давно мене гнітили, Вони сквернили мрій політ І не жили, а животіли І тільки м’яли білий цвіт. І ось – в їдальнях та вітальнях, Де рій чарок і дам дзвенить, В нудоті тостів величальних Електрика погасла вмить. І разом їх обличчя зжовкли, Бо вже заблимали свічки. Промови жовчні не замовкли, Та важко родяться думки. Так черево сумує сите І гнів наповнює панів: Перевернули їх корита, Стривожили прогнилий хлів! На них всі лйха доля валить: Їх дім без світла, він затих, Про хліб моління слух їм палить, Знамен чужих червоний сміх! Нехай дозволено тим ситим Дожити вік, дограти гру, Та переймати чистим дітям Негоже їх нудьгу стару.
|