|
О.М.Ремізову Я опівдні батогом Гнав тебе сюди, Щоб чекати вдвох ладком Тиші край води. Сидимо у мочарі, Де мохи й осот. Третій – місяць угорі – Кривить мовчки рот. Так, як ти, я син гущав, Стерся геть мій лик, Тихше вод і нижче трав – Чорт до всього звик. На блазенськім ковпаку – Бубонець розлук. За плечима, в лозняку, – Даль ріки, мов лук... Нечисть, дурники-таки, Просто жаль бере. Зеленіють ковпачки Задом наперед. Хвиль осуга з давнини, Тьмяний сон води: Ми – чиєїсь глибини Втрачені сліди...
|