|
Мій коханий, мій суджений-князь В луговому цвіту посмутнів. Я на березі тім заплелась Повитицею в золоті нив. Я ловлю твої сни на льоту Блідо-білим квітучим кущем, – Мого цвіту зімнеш повноту Білогрудим присталим конем. Ах, безсмертя моє розтопчи, – Я для тебе вогонь збережу. Полохливою тінню свічі При заутрені тьмяній тужу. В церкві рушиш, зі зблідлим лицем, До цариці небесної в путь, – Я гойднусь восковим пломінцем, Дам знайоме тремтіння відчуть... Над тобою – мов тиха свіча, Проти тебе – мов квіт, запашна, Жду тебе із печаллю в очах Все заручена – й вічно жона.
|