Як страшно з Тобою стрічатись. Страшніше – Тебе не стрічать. З усього я став дивуватись, На всьому впізнав печать. По вулиці ходять тіні, Не збагну – чи живуть, чи сплять. Припавши до паперті нині, Боюсь озирнутись назад. На плечі кладуть мені руки, Та я не згадаю наймень. Лунають у вухах звуки Недавніх погребних пісень. А небо похмуре низько – Окутало навіть храм. Я знаю: Ти тут. Ти близько. Тебе тут нема. Ти – там.
|