Як страшно з Тобою стрічатись.
Страшніше – Тебе не стрічать.
З усього я став дивуватись,
На всьому впізнав печать.

По вулиці ходять тіні,
Не збагну – чи живуть, чи сплять.
Припавши до паперті нині,
Боюсь озирнутись назад.

На плечі кладуть мені руки,
Та я не згадаю наймень.
Лунають у вухах звуки
Недавніх погребних пісень.

А небо похмуре низько –
Окутало навіть храм.
Я знаю: Ти тут. Ти близько.
Тебе тут нема. Ти – там.
Віктор Кордун?