|
Поволі з глузду сходив я Біля дверей тії, що прагну. Весінній день без вороття І розпалив ще більше спрагу. Я плакав, від жаги горів, І стогін заглушив похмуро. Та вже подвійно шурхотів, Безумний розум в болі думи. Проникла в тишу ця жага В моїй душі, уже безумній, Прийшла затоплювать весну Та хвиля чорна та безшумна. Весінній день змінила тьма, І серця холод з домовини. Поволі з глузду сходив я, І думав холодно про милу.
|