|
Від страти перейду до страти Широким шляхом у вогні. Ти можеш неможливим стати, Немислимим живеш в мені... І я, як темний раб, не смію В вогні і мороці тонуть. Я боязкою тінню вію, Не смію в небо зазирнуть... Як вітер, ти цілуєш палко, Як осінь, шлейфом шелестиш, У схроні таємниці жа́лю Мені, як те дитя мовчиш... Рабом безумним і покірним До часу я таюсь і жду Під поглядом цим, дуже чорним, В моєму мозку маячню... Лиш вранці смію я покинуть Той ґанок знов високий твій, Вночі у складках плаття тонуть Безумства шлях і обрис мій... Лиш вранці воронам я кину Свій хміль, свій сон і мрію всю... Вночі я знову – знаю, лину В твою чарівную красу! Що безпристрастним? Що – крилатим? Сто раз бичуй і докори, Щоб тільки бути вмить проклятим З тобою – у вогні зорі!
|