|
Одинак я, до тебе ходжу, Заворожений вірно люблю. Ти ворожиш – Мене лиш не клич. – Я і сам тут давно ворожу. Від тяжкого, знай, каменю літ Я спасіння знайшов в ворожбі. Ворожу над тобою, й собі Лиш знаходжу неспокій-отвіт. Ворожба, у полоні ці дні, Я плекаю роки, ти – не клич... Та чи скоро загаснуть вогні Від любові, що темна як ніч?
|