|
Знаю я твоє льстиве імення, Оксамит, і вуста, що в вогні, Та стоїть за плечима твоїми Невідоме й сьогодні мені. І лягає упертим цим гнівом, Що у мене між брів на чолі: Палить вона, та чорна ревнивість По твоїй незнайомій землі. І, готовий на нові ці муки, Як згадаю снігів заметіль, Дикі твої, слабкії ті руки, Бормотіння від звуку перлин.
|