І знов над полем Куликовим Зійшла і висвітлилась мла, І ніби подихом суворим Грядущий день заволокла. За тишини безмовним ликом, За млою днів, віків святих Не чутно грому битви віку, Не видно хмарищ бойових. Та впізнаю тебе, начало Високих дум, суворих лиць! Над вражим станом, як бувало, І плеск, і крики лебедиць. Не може серце жити болем, Жадає волі, як колись. І гострий меч, як перед боєм. Тепер мій час настав. – Молись!
|