|
В ніч, коли Мамай накрив ордою Всі степи́ й мости, В темнім полі ми були з Тобою – Чи не знала Ти? Перед Доном темним і зловісним, Повним таємниць, Чув я, чув Твій голос серцем віщим З криком лебедиць. Підняла́сь з опівночі завзято Княжа рать на січ, І ридала десь далеко мати, Голосила в ніч. І нічні злітали в небо птиці, Креслячи круги. А над Руссю янголи й зірниці Князя стерегли. Хижий клекіт над татарським станом Стягом майорі́в. Над Непрядвою проливсь туманом Перший вдих зорі. І з туманом, що Непрядву вкутав, В цю біду лиху Ти зійшла, зірвавши з мене пута Жалю і страху́. Сріблом хвилі виблиснула другу На кінці меча, Освіжила, здувши пил, кольчугу На моїх плечах. І коли на Русь, мов демон чорний, Ринув рій орди, Був щитом Твій лик нерукотворний, Світлий назавжди́.
|