|
Ніч стоїть над степом у печалі: Не вернутися, не виправити час. Близь Непрядви лебеді кричали, Ось і знов кричать вони, кричать... На шляхах – горючий білий камінь. За рікою – гикання орди. Світлий стяг над нашими полками Не злетить вже більше, як завжди. До землі схилившись головою, Каже друг мені: «Гостри свій меч, Щоб недаром битись з татарвою, Щоб накрив ворожу зграю смерч!» Я – не перший воїн, не останній, Ще не раз проллється вража кров. В час обідні, скорбний час та ранній, Пом’яни й мене, моя любов!
|