|
Ріка розкинулась. Тече, біжить ліниво І миє береги. Над краєвидом жовтого обриву Горять стоги. О, Русь моя! Любов моя! До болю Знайомий лик судьби! Нам шлях – немов татарською стрілою – Серця́ пробив. Наш шлях – степи, де час зжирає будні Вогнем твоїм, о Русь! Де навіть мли – і марень безпробудних – Я не боюсь. Хай ніч. Домчимся. Зцілимо в багатті Ковильну даль. Блисне в диму штандарт святої раті І ханська сталь. І вічний бій! Нам спокій тільки сниться Крізь кров і пил... Летить, летить вогне́нна кобилиця, Горить ковил... Нема кінця! Мелькають версти, кручі... Крізь часу хід! Ідуть, ідуть, вогню злякавшись, тучі, У крові схід! У крові степ! Із серця кров струїться! Плач, серце, плач... У крові час! Вогне́нна кобилиця Несеться вскач!
|