|
Люблю Тебе, Ангел-Хранитель у млі. У млі, що зі мною завжди на землі. За те, що зі мною ти поруч була, Що ти таємницю мою відняла. За те, що зв’язала нас тайна стара, Що ти наречена, дочка і сестра. За те, що з’єднав наші долі сам бог, Що ми – чоловік і дружина – удвох. За пута мої і закляття твої. За те, що над нами прокляття сім’ї. За те, що не любиш того, з чим дружу, За те, що про вбогих і бідних тужу. За те, що блаженне життя не про нас. Що хочу я вбити й не смію всякчас – Помститися тим і мечем, і вогнем, Принижував хто мій народ і мене. Хто сильних і вільних замкнув у тюрму, Хто довго не вірив у гніву сурму. Хто хоче від мене сховати зорю, Собачу покірність купивши мою... За те, що слабкий, все повз волі робив, Що предки мої – покоління рабів. І ніжності трутою вбита душа, І рабська рука не підніме ножа... Люблю я тебе і цю слабкість мою У долі гіркої вогнем відмолю. Що спаяне серцем, вогнем молитов – Того розірвати не сміє ніхто! З тобою злітав я у зоряну вись – З тобою у чорну безодню дививсь. Двоякі усім нам накази судьби: Ми вільні є душі! Ми злі є раби! Корись! І дерзай! Не покинь! Не зійди! Попереду – світло чи мряка біди? Хто кличе? Хто плаче? Зі мною ти йдеш? Удвох – нерозривно – крізь час всіх мереж! Воскреснеш, як я? Чи помреш?
|