|
Ти – відлуння забутого гімну В чорнім, дикім моїм талані. О Кармен, мені сумно і дивно, Що тебе я побачив у сні. Весняні шелестіння, рулади, Непробудні і дикі ці сни, І твоя здичавіла принада, – Як гітара, як бубон весни! І проходиш ти в думах і мріях, Як цариця блаженних часів, – Голова в пелюсткових завіях, Заполонена чарами снів. Спиш, змією скрутившись примхливо, Спиш в дурмані і бачиш вві сні Обрій моря і берег щасливий, Мрію, що недосяжна мені. Бачиш день непогасний, пекучий, Свій улюблений, рідний свій край, Синій, синій, співучий, співучий, Непорушно-блаженний, мов рай. Тиша в тому раю бездиханна, Лиш в саду, в пелюстковім снігу, Дивним голосом ти, невблаганна, Славиш буйну циганську жагу.
|