|
Ти – відлуння забутого гімну В моїй долі у дикі ці дні, О, Кармен, як же сумно і дивно, Що ти знову наснилась мені. Зовні трепет, якесь шарудіння, Страхітливі, виснажливі сни, І твоя здичавіла чарівність – Як гітара, як бубон весни! Ти проходиш у мареві світла, Мов цариця блаженних часів, Ця голівка, в трояндах увита, У казковім зануренні снів. Спиш, змією скрутившись примхливо, Спиш в дурмані і бачиш у сні, Далеч моря і берег щасливий, Мрію, що недосяжна мені. Бачиш день променистий, пекучий І улюблений, рідний твій край. Синій, синій, співучий, співучий, Нерухомо-розкішний, мов рай. Тиша в тому раю безбережна, Лиш у нетрях густих чагарів Дивний голос, низький і химерний. Славить пристрасть циганських шатрів.
|