Там, в напівтемряві собору,
в лампаднім світлі всіх ікон.
Де ніч жива загляне скоро,
в закриті очі крізь твій сон.

В розмовах дня про мудрість неба
струмок земний, ледь-ледь шумить.
З склепіння темь прийде до тебе,
тут – холод лави та граніт.

Зненацька, зустріч не чекали –
теплом повіє з висоти,
на ці свічки, що задрімали,
на образи і на квітки.

Натхненно тягнеться мовчання,
прикриті помисли твої,
і смутне чується пізнання
тремтінь голубки та змії.
Олександр Шевченко2018