|
Сердитий зір з-під зламу брів. І гордий виклик, і зневага. Всіх ліній – спів і дивна спрага. Такою вперше Вас я стрів. Задушлива в партері мла, Нагрудник чорний – близько, близько... Бліде обличчя... з-над чола Волосся пасмо висне низько... О, я не вперше дивних стріч Німотний острах відчуваю, Але чутливість рук і пліч, Аж острах душу обіймає... На гордому лиці печать І нервування, і досади... (Так леви крізь залізні грати Похмуро на людей мовчать). А там, у світлі лампи, там Уже замовкла сегіділья, І злість, і ревність, що не Вам Призначив зустріч Ескамільйо, Не Ви візьметесь за тясьму, Щоб зайву лампу погасити, Не буде ряд зубів леліти, Як перли, – бідному тому... О, не дивитися – несила, Сказати – ніяк і не слід... Ви в ніч зорею засвітили, Дивуєте ходою світ, Йдете – немовби невагома, І Ваших ніжних пліч мотив Уже до болю так знайомий, Судилось в серці зберегти, Як пам’ять про чужу країну, – Ваш образ, дорогий навік... А там: Полинемо, полинем, Од тужного життя полинем! Кричить пропащий чоловік... І березень наносить сніг.
|