|
Між залицяльників Кармен, Що скрізь строкатою юрбою, Заклично ваблять за собою, Один, як тінь, біля таверн, Нічних і сірих, в Лілас-Паст’я, Похмуро дивиться, мовчить, Для себе не благає щастя, А тільки бубон забренчить І глухо задзвенять зап’ястя, Пригадує ті дні весни, Серед бурхливого співзвуччя, Він бачить стан її співучий І споглядає творчі сни.
|