|
Вирує сніжна та весна. Відводжу очі я від книги... О, час страшний, коли вона, Читаючи з руки цуніги, Очам хозе метнула погляд! Сміялись, засвітились очі, Блищав зубів перлинний ряд, І я забув всі дні, всі ночі. І серце захопила кров, Змивала пам’ять про вітчизну. Співав лиш голос: цінність – тризна! Мені заплатиш за любов!
|