Сніжить розбурхана весна. Відводжу очі я від книги... О, мить страшна, коли вона Читала по руці Цуниги, В Хосе метнула погляд свій! Глузливо засвітились очі, Сяйнула перлами зубів, Забув я дні свої і ночі, І серце обливала кров, Усе змиваючи собою... А спів лунав: життя ціною Мені заплатиш за любов!
|