|
Я присоромлений гульвіса. Мене дражнив твій темний шовк. Коли твоя важка завіса Розкрилася – театр замовк. Вогнем яскравим роз’єднало Нас рампи золоте кільце, І музика, що пролунала, Змінила враз твоє лице... І знову сяють свічі – вечір, Душа самотня і сліпа... Твої блискучі, пишні плечі І п’яна від краси юрба... Зоря, що відійшла від світу, В тумані ти, як в молоці... І срібній лірі вік тремтіти В твоїй простягнутій руці...
|