|
Віддай свою душу гарячу, Не жив я – блукав між чужих... О, сон мій! Незвідане бачу В жагучих обіймах твоїх! У млості твоїй до нестями Нечувана туга весни, Що променем гріє ласкавим Тягуча, мов пісня зурни. В бузково-серпанкові ночі Приніс я на світло та звук Утомлені губи і очі Та пуги надломлених рук. В пожежі гірського смеркання, В розливі розгорнутих крил, З тобою, Тамаро, в коханні, Горішній я, зовсім без сил... І сниться – в далекім аулі, На вічному схилі гори, Тужливо до неба пурхнули Вже зайві тут складки чадри... Там стелиться в танці і плаче, Під стогін зурни молода... Хай скаче жених – не доскаче! Рука у чеченця тверда!
|