|
Проснувся місяць. Місто галасливе Гримить удалені і ллє свої вогні, Тут тихо все, а там – оскаженіле, Там все дзвенить, ми ж стоїмо самі... Якщо б вогонь того стрічання знову Вогнем тим став, що вічний та святий, Не так лилися наші би розмови Не так звучав би тихий голос твій! Невже живуть іще в душі страждання, І щастя зможе вітер унести невдач? Під час байдужого останнього стрічання Згадається лише сумне: «Пробач!...»
|