Така гра: обережно ввійти, Щоб приспати увагу людей; Потім здобич очами знайти; І потай слідити за нею. Хоч яким нечутливим він був, Чоловік, за яким вже пильнують, – Він прискіпливий погляд відчує, Хоч в куточках в порухові губ. Інший – вірно і все відчуває: Затремтять його плечі, рука; Обернеться – нічого нема; А між тим – неспокій наростає. Тим й страшний такий погляд, мабуть, Що його неможливо впіймати; Відчуваєш – не можеш впізнати, Чиї очі тебе стережуть. Не закоханість, мзда, і не зле; Така гра, як і гра у дітей: І у кожнім зібранні людей Потаємні ці сищики є. Сам, буває, не втямиш речей, І чому так буває порою, Що собою прийдеш до людей, А підеш від людей – не собою. Є погане, й хороше є око, Тільки б краще ніхто не слідив: Є у кожному з нас десь глибоко Невідомих, не звірених сил... О, туга! Й через тисячу літ Нам не зміряти порух душі: Ми почуємо лет всіх планет, І громові розкати в тиші...
|