Над сльотой чорною дороги не підіймається туман. Везуть, покректуючи, дроги мій полинялий балаган. Обличчя денне Арлекіна іще блідніше, ніж в Пьеро, у кут ховає Коломбіна шмаття, пошите пестряво... Тягніться, жалобнії шкапи! Актори, правте ремесло, щоб там, де істина потрапить, всім стало боляче й світло! Як цвіль у схов душі просякла, потрібен плач тоді і спів, щоб моя вдача не заклякла серед торованих шляхів.
|