|
І я любив. І звідав ласки – Безтямний хміль любовних мук, І перемоги і поразки, І ймення: ворог, й слово: друг. Було всього... Та що я знаю? І лиш у спогадах і снах Із памяті видобуваю Їх незабутні імена. Було їх безмір. Та для мене Одна в них спільна риса є В красі нестримній і шаленій – То пристрасть і життя моє. На хвилі пристрасті злетівши, Я бачив наче віддаля Коли фатальна пристрасть іншу До ложа потайки вела. Все ті ж розмови і обійми І звично трепетні уста І пліч докучлива подібність... Ні! Дійсність прикра і пуста! І, прикидаючись веселим, Із снігових найвищих скал Я шлю лавину до ущелин, Де я любив і цілував.
|